Туризм и отдых в Карпатах
Біла КриницяКривчеФортеця у ХотиніМонастир у с. БанчениНаціональний університетФортеця
у Кам'янець-Подільському
Історія Чернівецької області

Чернівецька область знаходиться на південному заході України і розташована в трьох природно-географічних зонах: лісостеповій, яка займає Прутсько-Дністровське межиріччя, передгірській, розташованій між Карпатами та рікою Прут, і гірській, яка охоплює Буковинські Карпати. Утворена 7серпня 1940 року в результаті возз'єднання північної частини Буковини та Хотинського повіту Бессарабії.

В сучасних її межах територія області складає 8.1 тис. км2 (1.3% території країни). З півдня та південного заходу вона прилягає до державного кордону з Румунією та Молдовою, на заході межує з Івано-Франківською, на півночі — з Тернопільською і Хмельницькою, на сході — з Вінницькою областями. Має добре залізничне та автошляхове сполучення як із зарубіжними країнами, так і з сусідніми областями.

Область поділяється на 11 адміністративних районів.

Клімат — помірно-континентальний, середньорічна температура коливається від +8 °С на північному сході до +3°С на південному заході області. Вегетаційний період — 195 - 210 днів. Сума річних опадів на рівнинних зонах складає 500 - 650 мм, у верхів'ях гір —1000 -1200 мм.

Геологічні та геоморфологічні утворення Північної Буковини мають велике пізнавальне і естетичне значення. Серед них виділяються печера Довбуша, скелі "Кам'яна багачка" та "Чорний Діл", дністровські "стінки" біля сіл Василів і Звенячин. Гірські масиви Буковинських Карпат створюють сприятливі умови для розвитку альпінізму, гірсько-пішохідного і спортивного кваліфікаційного туризму. Виняткові за красою гіпсові печери "Попелюшка" та "Буковинка" можуть використовуватись для спелеотуризму.

Важливе значення в економічному і соціальному розвитку області відіграють ліси. Загальна площа лісів складає 258 тис. га. Основними лісоутворюючими породами є ялина, бук, ялиця і дуб. Середній вік насаджень — 60 років.

Мінералогічні ресурси Чернівецької області включають родовища мінеральних вод та грязей. Відомо понад 60 родовищ мінеральних вод типу "Іжевська", "Мацеста", "Боржомі" та "Нафтуся".

Здійснюється промисловий розлив столових \ лікувальних вод (15 родовищ): Буковинська, Брусницька, Кельменчанка, Хрещатик, тощо. Особливим попитом користується вода Брусницького родовища, яка містить сірчано-водневі та содові гідро-карбонатно-хлоридно-натрієві компоненти, що визначають її лікувальні властивості.

Тваринний світ області нараховує 303 види хребетних тварин. Тут можна зустріти мешканців середньоєвропейських широколистих лісів — оленя благородного, козулю європейську, черепаху болотну, представників Середземномор'я — жабу зелену, саламандру плямисту, а також — мешканців сибірської тайги — глухаря, тетерука. Є чимало ендеміків — білка карпатська, тритон карпатський. З долин річок до субальпійських чагарників перекочовує на літо бурий ведмідь. З хижаків зустрічаються куниці, тхори, рисі, вовки.

У лісах, садах, на полях та водоймищах живуть майже 200 видів птахів. Більшість з них — мешканці лісів. Це — численні види горобиних: дятли, голуби. Заболочені місця населяють лиски, кулики, чаплі, лелеки. Зустрічається гірська плиска, сойка, гірський щеврик, карпатський глухар.

Річки та ставки області населяють 50 видів риб. Найбільш численні — з родини коропових і окуневих.

Чернівецька область — це благодатний район багатопрофільного літнього та зимового гірсько-спортивного туризму, масового пізнавально-оздоровчого відпочинку, а також бальнеологічного лікування. Тут поєднуються живописні гірські ландшафти та мальовничі ліси передгір'я, численні річки й джерела лікувальних мінеральних вод, заворожує краса лісів і гірських лук, багатих на мисливську фауну, гриби та ягоди. Не можуть не причарувати зразки традиційного народного будівництва й ужиткового мистецтва — живі носії своєрідності буковинського фольклору.

Історія краю не знає жодного випадку міжнаціональних сутичок. Здавна і понині на цій землі у мирі і злагоді живуть представники понад 90 національностей.

Прикордонне розташування, сприятливі природно-кліматичні умови, багаті рекреаційні ресурси, економічний і науковий потенціал, соціально-культурні та історичні традиції розкривають широкі перспективи для розвитку плідної міжнародної співпраці.

Найменша за площею область (8.1 тис. км2, 1.3% території країни) України, утворена в 1940 році. В області 11 районів, 11 міст, 8 селищ і 398 сіл. Населення області 906.3 тис. чол. (1.9% населення країни), з яких міське становить 373.9 тис. чол. (41.2% населення області). Клімат помірно континентальний, м'який, вологий; зима в горах триваліша і більш сніжна (середня температура січня на рівнині -5°С, у передгір'ї -6°С, у горах -8°С), літо вологе і прохолодне (середня температура липня на рівнині +18°С, у передгір'ї +17°С, у горах +15°С). Середньорічна кількість опадів, більша частина яких припадає на теплий період, збільшується від 500-600 мм на рівнині до 700 мм у передгір'ї і до 800-1200 мм у горах. Поверхня області підрозділяється на північну, рівнинну (Хотинська височина – підвищена хвиляста лесова рівнина, абсолютні висоти до 500 м), центральну, передгірну (Чернівецька передгірна височина, висоти до 500 м) і південно-західну, гірську (Покутсько-Буковинські Карпати, висоти від 800 до 1580 м) частини. Витіювато врізана каньйоноподібна долина Дністра, поволі спадаючого з гір Пруту, що розсипається на рукави, і майже гірського Черемошу створюють широку гаму часом фантастичної краси пейзажів. Чудові також невисокі, від чого ліричніші, Покутсько-Буковинські Карпати, у яких густі ліси із струнких ялин мальовничо сусідять із луками і ретельно вписаними у нерівності поверхні сільськогосподарськими угіддями.

Перші поселення тут традиційно з'явилися на берегах Дністра, а всього на території області встановлено понад сто переважно пізньопалеолітичних стоянок (40-15 тис. років тому). Північна частина Буковини, що власне і становить територію сучасної Чернівецької області, в Х-XII ст. входила до складу Київської Русі. В ХII-XIII ст. вона підкорялася Галицько-Волинському князівству, а потім, як і більша частина України, потрапила в залежність від Золотої Орди. Наступний історичний розвиток Буковини відрізняється від стандартного історичного ряду подій інших регіонів Західної України (крім Закарпаття) і частково пояснює оригінальність і несхожість Чернівецької області в ряду інших західноукраїнських земель. У 1345 р., коли угорське військо здолало татар і витиснуло їх із правобережжя Дністра, ці землі недовго контролювалися Угорщиною, потім Молдавською державою, а з 1514 р. – Османською імперією. Після тривалого турецько-молдавського панування північна частина Буковини в 1774 р. на півтора сторіччя входить до складу Австрії. Це стало часом інтенсивного розвитку регіону, що з роками одержав статус Буковинського герцогства. Після розпаду Австро-Угорської імперії в 1918 р. ці землі майже на чверть століття захоплює Румунія, і тільки в 1940 р. Радянський Союз приєднує їх до Української РСР.

Специфічна історія і відносна багатовікова економічна відсталість регіону не могли не позначитися на його архітектурній спадщині. Проте на теренах Чернівецької області збереглися одиничні (але видатні) фортифікаційні споруди (ХV-ХVIII ст.), широкий спектр (конфесіональних, часових і стильових) культових споруд XVI-XX ст. Архітектурна спадщина громадського призначення представлена рідкісними палацовими і садибними будівлями, адміністративними будинками та історичними пам'ятками XVIII- XX ст. На території області знаходиться національний природний парк і безліч пам'яток живої і неживої природи, що заслуговують якнайпильнішої уваги.

Чернівці. Історія міста над Прутом починається з давньоруської фортеці, яка була збудована для захисту південних рубежів Галицького князівства у другій половині XII ст. Назва «Чернівці» походить від старослов'янського слова «черн» - тобто «чорне місто» і вперше згадується в документах 1408 року. Сучасний вигляд міста сформувався порівняно недавно - у другій половині XVIII ст., завдяки чому його забудова вирізняється цілісністю архітектурних ансамблів. Найдавнішою пам'яткою архітектури є дерев'яна Миколаївська церква (1607). До наших днів збереглися також Вознесенська (XVII), Спиридонівська (1773) та Успенська (1783) церкви. Пам'ятками кам'яного будівництва є монастирська Георгіївська церква (1767); будинок ратуші (1847); Кафедральний собор (1863), де нині розташована картинна галерея; Вірменська церква (1875); Концертна зала музичного товариства (1877). У1864-1882 рр. у місті зведено ансамбль резиденції буковинських митрополитів, у приміщенні якого нині міститься Чернівецький університет. У 1877 р. поруч із резиденцією було закладено теперішній університетський дендропарк, де встановлено бронзове погруддя творця чудового ансамблю - чеського архітектора Йозефа Главки. Наприкінці XIX - початку XX ст. були збудовані римсько-католицький єзуїтський костьол (1894), нинішній Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської (1905) і залізничний вокзал (1908). З містом пов'язані імена українських письменників - Ю. Федьковича, О. Кобилянської, О. Маковея, І. Франка, Лесі Українки та інших.

Біла Криниця. З цим селом пов'язані сторінки історії російського старообрядництва. Рятуючись від релігійних переслідувань у Росії, старовіри у 70-х рр. XVIII ст. з дозволу австрійської влади оселилися на Буковині. У 30-х рр. XIX ст. тут було засновано монастир, який став центром старообрядництва. У 1900-1908 рр. за проектом архітектора В. Кліка в Білій Криниці було споруджено Успенський собор, оздоблений у традиціях давнього московського будівництва з чудовим різьбленим іконостасом роботи владимирських, палехських та новгородських майстрів.
Вижниця. Місто було засноване наприкінці XV ст. і здавна було відоме як торгове поселення. На околиці міста стоїть дерев'яна Дмитрівська церква (XIX), що є зразком особливого типу храмів, які трапляються лише у гірських районах краю. У сусідньому селі Виженка стоять ще дві цікаві архітектурні пам'ятки - стара кам'яна капличка поблизу дороги та церква Івана Сучавського (1792). Вижниця відома своїми народними художніми промислами - різьбленням по дереву, обробкою металу, килимарством. Мальовничі околиці, цілюще гірське повітря, води бурхливого Черемошу роблять місто одним із найпривабливіших центрів туризму області. Звідси починаються численні туристські маршрути, що ведуть углиб Покутсько-Буковинських Карпат до таких цікавих об'єктів природи, як печера Довбуша, урочище Протяті Камені, скелі Камінь Довбуша, Жаба, Кам'яна Багачка тощо.

Вижницький національний природний парк. Парк створений у 1995 р. і займає площу 7 928 га. Ландшафтна неповторність парку визначається його поділом на дві частини - серетську та черемоську. Головним багатством парку є рослинність, передусім - ліси, що займають понад 80% його території. Це єдине місце в Українських Карпатах, де зростають всі три види папороті - шипувата, списоподібна і Брауна.
Лужани. Уперше поселення згадується у 1453 р. У його центрі височіє унікальна за своєю історико-художньою цінністю мурована Успенська церква (друга половина XV) - найдавніша зі збережених культових споруд Буковини. Своєю конструкцією церква нагадує давньоруські зразки кам'яного будівництва. У сусідніх селах, що безпосередньо прилягають до селища, знаходяться пам'ятки дерев'яної архітектури - Успенська церква (1775) в Дубівцях та Миколаївська (1786) в Берегометі.

Путила. Селище вперше згадується у 1501 р. Путила - батьківщина відомого українського письменника Юрія Федьковича (1834-1888). Нині в його садибі створено літературно-меморіальний музей. Тут розташована дерев'яна трьохбанна церква Святого Миколая (1885)- пам'ятка архітектури гірської Буковини. Розвинуті народні художні промисли - різьблення по дереву, інкрустація по металу, вишивання, килимарство.
Хотин. Місто виникло у X ст. на місці слов'янських поселень VIII-ІX ст. З укріплень ранньослов'янського часу збереглися Траянові вали, що тягнуться на східній околиці Хотина. У XIII ст. на стрімких схилах правого берега Дністра була збудована Хотинська фортеця - одна з найбільш вражаючих історико-архітектурних пам'яток Буковини, зразок оборонного будівництва країни. Перші писемні згадки про місто належать до XIV ст., у яких воно називається як «град на Дністрі Хотень». Розвиток Хотина був пов'язаний із його вигідним географічним положенням на важливому економічному і стратегічному шляху. Хотин відомий як центр килимарства. Вироби хотинських умільців можна побачити в музеях, вони одержали високу оцінку на міжнародних виставках. На захід від міста простягається мальовнича Хотинська височина - ділянка підвищеного Пруто-Дністровського межиріччя, на якій ростуть Рухотинський та Шилівський ліси, де проходить східна межа поширення букових лісів. Тут знаходиться г. Берда (515 м)- найвища відмітка рівнинної частини України.

Rambler's Top100 Украинский портАл

Правильний CSS!