Туризм и отдых в Карпатах
Біла КриницяКривчеФортеця у ХотиніМонастир у с. БанчениНаціональний університетФортеця
у Кам'янець-Подільському
Історія Чернівців

До 1774 Поселення на території Чернівців були вже за неоліту, на їх передмістях виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи й заліза. В околицях Чернівців виявлено словянські пам'ятки початку нашої ери (II—V ст.); за ранньої історичної доби тут були поселення білих хорватів і тиверців (IX-XI ст.). Оборонний город на місці Чернівців заснував у другій половині XII ст. галицький князь Ярослав Осмомисл на лівому березі Прута (збереглися руїни фортеці, яка існувала до середини XIII ст., коли її зруйнували татари); нове місто було побудоване на високому правому березі Прута.

З середини XIV ст. Чернівці, входили до складу Молдавії як прикордонне місто з Польщею; через них проходив торговельний шлях зі Львова на Сучаву. Уперше згадуються в грамоті воєводи Александра (8.10.1408 р.) у зв'язку з митним договором, який він уклав з львівськими купцями. 1488 р. Чернівці стали центром Чернівецького повіту. За молдавського періоду вони користувалися самоуправою на маґдебурзькому праві і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі; управа Чернівці була в руках «шолтиса» і 12 радних. У XV—XVI ст. Чернівці були торговим центром з ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з середини XVI ст. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під турецькою зверхністю. Місто зазнало спустошень за воєн Молдавії з Польщею (1497, 1509, 1688 рр.), турками (1476 і 1714 рр.) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672 рр.). Козаки (під проводом Б. Хмельницького) побували у Чернівцях 1650 і 1653 рр. та після поразки під Полтавою взимку 1709—1710 рр. Переслідуючи їх, російське військо зайняло тоді вперше Чернівці. Місто зазнало спустошень від росіян, коли вони знову побували тут за російсько-турейької війни 1739 р., внаслідок чого воно перетворилося на невелике поселення. 1762 р. у ньому було ледве 200 дерев'яних будинків з близько 1200 мешканців.

1774—1918

Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1768-1774 Чернівці були окуповані російським військом, а згодом перейшли під владу Австрії (1774—1918 рр). Від самого початку австрійського панування Чернівці стали центром Буковини — насамперед військової адміністрації (1774—1786 рр.), згодом цивільного управління: 1786—1849 рр. Буковинської округи, що входила до складу Галичини, 1849 р. автономного краю Буковини. 1864 р. Чернівці здобули повну міську самоуправу. Перехід з турецько-балканської до західно-європейської сфери впливу вплинув на зростання населення. Уже 1779 р. у Чернівцях було 3200 мешканців, і це число зростало завдяки допливу німців (службовців, учителів, торгівців), а також українців і поляків з Галичини, євреїв і румунів та українців з Буковини. 1783 р. у Чернівцях постали ремісничі цехи, з кінця XVIII ст. почала розвиватися промисловість. На початку XIX ст. засновано гімназію, побудовано церкви св. Параскеви (1814—1862 рр.) і греко-католицьку (1825—1830 рр.). З 1832 р. у Чернівцях уконституювався маґістрат на чолі з бурґомістром.

Революційні події 1848 р. призвели до автономії краю і міста та до загострення політичного суперництва між українськими і румунськими національностями на Буковині. У середині XIX ст. дійшло також до пожвавлення економічного розвитку Чернівців (побудовано броварню, паровий млин, ґуральню, фабрику меблів, 1850 р. створено торговельну палату, 1877 р. — торгову біржу). До розвитку Чернівців спричинилася побудова залізниці Чернівці—Львів (1866), 1895 побудовано електрівню, 1897 введено в дію електричний трамвай, 1895—1912 рр. — водогін і каналізацію. Споруджено нові визначніші будівлі: кафедральний собор (1844—1864 рр.), резиденцію буковинської митрополії (1862—1882 рр.), вірменську церкву (1869—1875 рр.), єзуїтський костьол (1893—1894 рр.), єврейську синагогу (1873—1879 рр.), міський театр (1904—1805 рр.), зал. двірець (1905—1808 рр.). Чернівці набули європейського вигляду (їх часто називали «малим Віднем»), хоч цей вигляд мала тільки центральна частина міста. 1895 р. у Чернівцях працювало понад 2500 робітників, а з 1910 — в місті було 2140 ремісників і 1400 торгівців.

До 1781 р. у Чернівцях була тільки одна наробна школа (рум.). Австрійська адміністрація відкрила німецьку школу, а на 1869 р. було вже 6 шкіл з 26 учителями. Першу класичну гімназію засновано 1808 р., реальну — 1869 р., учительську семінарію чоловічу — 1860 р., жіночу — 1872 р. У другій половині XIX ст. засновано фахові школи: сільсько-господарську, ткацьку, ремісничу, 1827 р. вищу теологічну. У 1875 р. засновано Чернівецький університет з 3 факультетами. У Чернівецькому університеті навчалися також студенти з Галичини; працювали українські вчені: С. Смаль-Стоцький, О. Калужняцький, Є. Козак, М. Кордуба, З. Кузеля та інші. У середніх школах навчання відбувалося німецькою мовою, з 1851 р. як предмет навчання введено українську мову в гімназії, згодом і в учительській семінарії. З 1896 р. при другій німецькій гімназії засновано український відділ. Під кінець австрійського панування в Чернівцях було 4 народні школи з українською мовою навчання.

З Чернівцями тісно пов'язана діяльність письменників: Ю. Федьковича, С. Воробкевича, О. Кобилянської. Організоване українське громадське життя Чернівців починається з заснуванням 1869 р. товариства «Руська Бесіда», політичного товариства «Руська Рада» (1870 р.), студентського товариства «Союз» (1875 р.). У цих товариствах спершу переважали москвофільські тенденції, але з 1884 р. перемогли «народовці» (Є. Пігуляк, О. Попович, С. Смаль-Стоцький та інші), відтоді почався швидкий розвиток українського національного руху. З 1884 р. українське громадсько-культурне життя було зосереджене в Українському Народному Домі. Діяли товариства: Українська Школа (з 1887 р.), економічні установи «Руська Каса» (1896 р.) і «Селянська Каса» (1903 р.); «Міланська Читальня» (1880 р.), Жіноча Громада (1906 р.), спортовий Союз Січей (1904 р.), Бурса ім. О. Ю. Федьковича (з 1896 р.), музичні товариства Буковинський Боян (1895 р.) а Міщанський хор (1901 р.), Буковинський Народний Театр (1897 р.).

До 1914 р. Чернівці були важливим українським видавничим центром. Тут появлявся місячник «Буковинська Зоря» (1870—1871 рр.), щоденник «Буковина» (1885—1917 рр.), «Нова Буковина» (1917—1918 рр.); місячник РУП «Гасло» (1902—1903 рр.), політичні газети «Народний Голос», «Народна Справа», «Громадянин», «Борба» (1907—1914 рр.) та інші; працювали видавництва: «Православний календар» (1874—1918 рр.), «Бібліотека для молодежі, селян і міщанства» (1885—1996 і 1906—1914 рр.), «Крейцарова бібліотека» (1909—1914 рр.); видавано підручники для народних і середніх шкіл, словники, красне письменство. У Чернівцях був осідок правос. еп., а з 1873 р. — митр.

Чернівці були також важливим осередком діяльности румунів, євреїв, німців і поляків. З німецьких культурних діячів письменник К. Францос популяризував творчість Шевченка, а історик і етнограф Р. Кайндль досліджував історію й етнографію Буковини.

За першої світової війни Чернівці були тричі під російською окупацією (30.08.1914—21.10.1914; 26.11.1914—18.2.1915; 18.06.1916—02.08.1917 рр.). Російська окупаційна влада переслідувала українців, полегшення настало щойно по березневій революції 1917 р., коли губернатором Буковини став О. Лотоцький. По створенні Украйнського крайового комітету Буковини (25.10.1918 р.) відбувалося у Чернівцях велике народне віче (03.11.1918 р.), на якому ухвалено приєднання до України; 06.11.1918 р. українці перебрали владу в Чернівцях (бурґомістром міста призначено О. Безпалка), але вже 11.11.1918 р. румунське військо окупувало Чернівці, а 28.11.1918 р. румунський Генеральний конґрес Буковини проголосив приєднання Буковини і Чернівців до Румунії.

1918—1940

За румунської влади Чернівці залишилися адміністративним осередком Буковини. Не зважаючи на румунське переслідування, вони і далі були центром українського життя на Буковині. Крім названих товариствв, засновано нові: «Буковинський Кобзар», «Український Мужеський Хор», «Український Театр»; спортові: «Довбуш» і «Мазепа» та інші; тут була централя Української Національної Партії. Видавнича діяльність зменшилася: виходили тижневики: «Боротьба», «Рідний Край», «Рада», «Самостійність», щоденник «Час», журнал «Промінь» і «Самостійна Думка»; натомість мало було книжкових видань.

При кінці румунського панування Чернівці стали значним економічним центром. 1936 тут працювало 155 більших і 61 мала фірма.

1940—1944

За другої світової війни у Чернівцях відбулися величезні зміни в національному складі населення: німців переселено 1940 до Німеччини, частина румунів переселилася до Румунії. Місто зазнало значної руйнації: зруйновано синагогу, мости через Прут й ін. Цілковито розгромлено українське громадсько-культурне життя, багатьох діячів заарештовано.

Після 1944

По поновній окупації Чернівців радянським військом (29.3.1944) Чернівці стали обласним центром. З них вибули поляки, натомість напливали росіяни, українці й євреї. З 1957 почалася розбудова Чернівців уздовж головної магістралі: вулиць Хотинська—Вокзальна (Ґаґаріна)—Леніна—Червоноармійська—Сторожинська. У 1965 до Чернівців приєднано містечко Садгору (Садагуру) на лівому березі Прута.

У Чернівцях зайнято близько 70 000 робітників і сконцентровано близько 60% промислової продукції області. Провідні галузі промисловості Чернівців: легка (42% загальної продукції) — текстильне об'єднання «Восход» (килими; 80000 м тканин на рік), швейне об'єднання «Трембіта», панчішне виробниче об'єднання (42 млн пар панчішно-шкарпеткових вировів), 3 трикотажні, 2 ґалантерейні, взуттєва, рукавична фабрики; харчова (36%): цукро-спиртовий комбінат, олійно-жировий комбінат, м'ясокомбінат, жировий завод, броварня; машинобудування і металообробна (10%): підприємства легкого машинобудування «Ленмаш», «Індустрія», «Емальпосуд», інструментальний, металовиробів, машинобудівний завод для нафтової промисловості; химічний і гумово-взуттєвий завод, фабрика побутової химії; деревообробна: виробництво будівельних матеріалів; електронна промисловість, об'єднання «Електромаш». Міський транспорт — тролейбуси (трамваї ліквідовані). Місто газифіковане з 1956.

У 1970-их pp. в Чернівцях було 50 загальноосвітніх шкіл (у тому числі 12 середніх та 18 восьмирічних) з 30000 учнів, 38 дошкільних закладів, 8 технікумів, 8 професійно-технічних шкіл, музичні, педагогічні, медичні школи; 3 вищі навчальні заклади з 15000 студентів: Чернівецький Університетт з 11 факультетами (близько 10000 студентів), Чернівецький медичний інститут з 1944 і філіал Київського Торговельно-Економічного Інституту.

Науково-дослідні установи: відділи АН УРСР — Інституту Напівпровідників, Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн, Інституту Історії.

Музеї: краєзнавчий, О. Кобилянської, Ю. Федьковича.

«Буковинський ансамбль пісні і танцю», вокально-інструментальні ансамблі «Смерічка», «Черемош».

Населення Чернівців, почавши з 1775 постійно зростає:

Воно зростало завдяки припливові з Буковини, а ще більше з Галичини (українці й поляки) та німців з Австрії і Німеччини.

Від 1775 Чернівці набрали мішаного характеру щодо національного складу. Крім українців і румунів, у Чернівцях селилися євреї, німці і поляки. Однак, до 1918 переважала німецька мова, якою розмовляли, крім німців, також євреї (разом вони становили половину населення міста) і навіть частково українці, румуни, поляки. Чернівці були найбільше на сх. висунений нім. культ., осередок з найчисленнішим серед міст України % німців. Зміни національного відносин видно з табл. (у %):

За австрійського часу був такий розподіл національних груп у Чернівцях: українців — 19%, румунів — 15%, німців — 17%, євреїв — 33%, поляків — 15%; за румунських часів з напливом румунів з реґату та фальшуванням перепису 1930 маємо відповідно ч: 11%, 26%, 23%, 29%, 7%. Перепис 1941 показує великі зміни, що відбулися на початку другої світової війни; переселення німців, частково українців, поляків і румунів до Німеччини і Румунії, приплив євреїв з довколишніх місцевостей. За радянського часу зникли німці і поляки, зменшилась чисельність румунів (11%), євреїв (25%), натомість збільшилась чисельність українців (42%) і росіян (22%). Тепер зі всіх більших міст України Чернівці мають найчисленніший відсоток євреїв.

За віровизнанням у 1857 і 1910 у Чернівцях було: православних — 27,2 і 24%, греко-католиків — 11,4 і 11%, римо-католиків — 34 і 27%, євангеликів — 5 і 5%, ізраїлітян — 21,7 і 33%. Українці були як греко-католики, так і православного віровизнання, румуни — православні, поляки — римо-католики, більшість німців була римо-католицька, меншість — євангелицька.

Архітектурні пам'ятки: найстаріша— Миколаївська дерев'яна церква (з 1607, реставрована 1954), кам'яна церква святого Юрія на Горечі (1767, в барокковому стилі), дерев'яна Троїцька церква в дільниці Магла (1774), перенесена 1874 до Клокучки, дерев'яна Успенська церква на Калічанці (1783), міська ратуша з двоповерховою 45 метровою вежею в стилі ампір (1843—1847, архітектор А. Микулич), тепер міська рада; українська греко-католицька церква (1825—1830 у стилі барокко), катедральний собор у візантійському стилі (1844—1864, архітектор Ролл); церква святої Параскеви у псевдороманському стилі, закінчена 1862 (архітектор А. Павловський), резиденція буковинських митрополитів — найімпозантніша будова Чернівців, побудована 1864—1882 чеським архітектом Й. Главкою з використанням форм романської і візантійської архітектури та мотивів українського народного мистецтва (ансамбль резиденції й парк охоплює 12 га; з 1956 його перетворено на один з будинків Чернівецького Університету); вірменська католицька церква (1869—1875, архітектор Й. Главка); корпус Чернівецького Університету (1874—1875); єзуїтський костьол в неоґотичному стилі (1893—1894), будинок зал. двірця (1898—1903) в стилі модерн, міський театр (1904—1905, архітекти Ф. Фельнер і Г. Гельмер) у стилі віденського барокко з елементами модерну (тепер музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської) та ін.

Місто прикрашують Народний сад (1830; тепер парк культури і відпочинку), Ботанічний сад, парк ім. Шіллера, парк ім. Шевченка, лісопарк Гореча.

джерело: Вікіпедія

Кожне місто має стільки облич, скільки в ньому людей, будинків, пам'ятників, вулиць, парків, скверів. Одні міста одразу з часу свого заснування займають визначне місце, інші з часом стверджують свою славу і значимість в історії. Чернівці своєю історією, природною красою, дивовижною архітектурою, щедрою душею своїх мешканців давно зайняли визначне місце в реєстрі українських та східноєвропейських міст. Старовинний початок та історичний розвиток наповнюють його шарм та привабливість для людей, які цікавляться Буковиною.

Припускають, що назва міста походить від велелюдного міста-фортеці на південних рубежах Галицької держави, що мало назву "Чернь" або "чорне місто", збудованого на лівому березі річки Прут. Можливо ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці, яка була повністю зруйнована монгольським завойовником Бурундаєм і жителі з 1259 року переселилися на правий берег ріки Прут. З 1359 року місто стало частиною Молдавської держави.

Перші письмові згадки про місто були знайдені в рукописах молдавського господаря Олександра Доброго, які він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 року. Кожен рік ця дата святкується як офіційний день міста. Місто в той час було розташоване на перехресті шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. З 1457 року воно стало центром проведення ярмарків та адміністративним центром для всього регіону.

За час свого існування місто було декілька разів зруйноване, перебувало під гнітом Османської імперії, в 1774-1918 рр. входило до складу Австро-Угорської імперії, а з 1918-1940 рр. - Румунії.

В 1774р.тут жило близько 290 сімей і було три дерев'яних церкви.

Місто почало процвітати у 1778 році, коли герцог Карл фон Енценберг був призначений главою військової адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників та промисловців для того, щоб вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво. Нового імпульсу розвитку міста надали з 1786 року Петровські ярмарками, що проводились з 1 до 15 липня.

З середини 19 століття до початку 20 було збудовано багато архітектурних пам'ятників, що принесли славу місту: ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська синагога (1877); драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906); приміщення залізничного вокзалу (1908).

Найчарівнішою коштовністю в скарбі, яким є архітектурні споруди старих Чернівців по праву вважається витвір мистецтва відомого чеського архітектора Йозефа Главки - колишня резиденція буковинських митрополитів. Захоплення викликає веселкове сяяння черепиці її дахів, вигравання сонця на куполах, дивовижне поєднання суворості фортечно-зубчатих стін з вишуканою легкістю і ажурністю кованих грат. У цій дивовижній за своєю красою споруді вбачаються візерунки української вишивки, гуцульської писанки, буковинського килима, легко вловлюються елементи різних архітектурних стилів, які створюють органічну цілісність споруди.

Місто стало самоврядним в березні 1864, коли були обрані перші члени міської ради.

Першим автономним бургомістром був Яків рицар фон Петрович (1864-1866).

Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив другий автономний бургомістр Антон рицар Кохановський фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 роки). Якраз з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу. В той час значно зросла ділова активність у місті, почало розвиватись виробництво та торгівля, Чернівці стали міжнародним транспортним центром. Була відкрита продовольча біржа, завершено будівництво водогону та каналізаційної системи, розпочала роботу перша електростанція, започатковано електричний транспорт, збудовано ряд визначних архітектурних споруд міста, а справжнім вінцем його діяльності стало спорудження міського театру.

Багато для розвитку міста, в повоєнні часи, зробив Василь Толмач, що був головою міської ради з 1964 року. Завдяки його зусиллям започаткована радіоелектронна та приладобудівна галузі промисловості, збудовано цілий ряд нових жилих мікрорайонів та зроблено багато інших інноваційних змін.

Павло Каспрук (1985 - 1991 роки) був першим головою міської ради, хто пробував робити демократичні зміни у важкі часи в кінці 80-х. Чорнобильська катастрофа, забруднення Дністра та інші екологічні та економічні проблеми вимагали великої напруги душевних та фізичних сил у громадян міста в ті часи. Він розпочав програми партнерства між містами-побратимами, уклавши угоду про побратимство з містом Солт Лейк Сіті (США).

В 1994 році чернівчани вперше в своїй історії обрали голову міста прямим голосуванням. Першим обраним мешканцями міста міським головою став Микола Федорук, який переобраний вже в 2010році на п'ятий термін.

Сучасні Чернівці - це обласний центр, який розташований на живописних берегах ріки Прут і займає площу близько 150 км2. Відстань до Києва близько 650 км. Місто межує з Молдовою та Румунією, Івано-Франківською, Тернопільською та Хмельницькою областями України. Населення Чернівців близько 259000 мешканців Серед них: українці (172300), росіяни (46200); євреї (15700); румуни (12900); молдавани (6500); поляки (2400) та інші (3100).

Rambler's Top100 Украинский портАл

Правильний CSS!